ДОПОМОГА ДИТЯЧИМ БУДИНКАМ СІМЕЙНОГО ТИПУ МАТЯШ, ГОРЗОВИХ ТА КРИВКО НА СУМУ 39.890 ГРН.
Ми передали гуманітарну допомогу для трьох дитячих будинків сімейного типу на загальну суму 39.890 грн.
Для ДБСТ Матяш Сергія були закуплені та передані дитячі товари, продукти харчування, товари гігієна на суму 13.866 грн.
7 дітей, м. Камʼянське, Дніпропетровська обл. (переселенці з м. Покровськ, Донецька обл.)
Історія ДБСТ
Дитячий будинок Сергія Матяша був створений у 2020 році. Сам Сергій також виховувався у прийомній родині, і він вирішив, що це буде справою його життя. “Мені подобається займатися вихованням дітей, – розповідає Сергій, – і на той час дружина мене підтримала, ми взяли спочатку одну дитину, потім ще чотирьох. Але, на жаль, стосунки з дружиною зіпсувались, і у 2021 році ми розлучилися.”
Сергій залишився з дітьми сам. Коли почалась повномасштабна війна, у місті з’явилося багато переселенців. Чоловік вирішив допомогти, чим зможе. Так, Сергій зустрів свою теперішню дружину, з якою вони виховують 7 дітей (з яких двоє біологічні і п’ять – під опікою), і ще чекають спільну дитину.
З початком повномасштабної війни довелося зіткнутися з багатьма труднощами, ціни значно піднялися, на вихованні подружжя має двох дітей з інвалідністю, які потребують і операцію і реабілітацію; будинок потребує розширення і ремонту та ще багато інших потреб.
“Наші діти дуже талановиті. Вони відвідують різні гуртки. Старший 10-тирічний хлопчик займається футболом, ходе в тренажерний зал, разом з сестрою вони відвідують басейн. Також діти ходять на танці, відвідують репетитора, щоб “підтягнути” деякі предмети по школі. Дуже хочеться забезпечити дітям повноцінний розвиток і не відмовляти їм у хобі. Наші дітки дуже веселі та позитивні. Вони вже мріють бути поліцейськими, вихователями, відомими футболістами та лікарями. Ще вони мріють заробити гроші і придбати величезний будинок для усієї нашої родини і жити з нами до старості.”
Для ДБСТ Горзової Нелі були передані продукти харчування на суму 11.298 грн..
7 дітей віком, с. Білки, Закарпатська обл.
Історія ДБСТ
Подружжя Горзових – Петро і Неля створили прийомну сімʼю у 2010 році, взявши на виховання одну, вже дорослу, дівчинку Гринюк Анюту, якій було 17 років, однак навчалася вона в 10 класі і проживала в інтернаті. Неля працювала прокурором з питань захисту дітей-сиріт і таким чином познайомилась з Анею. В жінки зʼявилось бажання опікуватися дівчинкою, тож порадившись з чоловіком, подружжя вирішило пройти курс навчання прийомних батьків і взяти Аню на виховання і проживання. Аня закінчила школу, вступила до ВУЗу за підтримки своїх нових батьків та зараз має власну сімʼю і двох маленьких діток. Невдовзі після того, як Аня вийшла з сімʼї, Петро і Неля відчули велику потребу опікуватися ще дітками, і у 2014 році взяли двох хлопчиків і двох дівчаток. Невдовзі у сімʼї зʼявилось ще двоє хлопчиків, і прийомна сімʼя стала дитячим будинком сімейного типу. Коли дітки підросли, то у 2021 році Неля і Петро взяли на виховання ще 2 дівчаток і виховували таким чином 8 діток.
“Наше основне завдання у виховонні дітей полягає в отриманні дітьми всебічного повноцінного навчання, – говорить мама-вихователька Неля, – ми з чоловіком особисто допомагаємо їм у навчанні, тому що дітки в інтернаті дуже слабо читають, не знають таблицю множення, тобто є педагогічно занедбаними. Наші дітки добре учаться і наша мета полягає в тому, щоб вони продовжили після школи навчання і отримали професії за покликом душі. Наш старший син Микола став поваром-кондитером, Марʼянка на 3 курсі вузу здобуває професію вчителя української і англійської мови. Клавдія навчається на продавця. Наші дітки дуже трудолюбиві, люблять вирощувати овочі, допомагати по госродарству, цікавляться спортом, інформатикою. Богдан дуже мріє мати свій ноутбук, щоб розвивати компʼютерну грамотність, Василько займається футболом, Назарчик з особливими потребами бажає працювати лікарем, мріє проживати у власній квартирі, Ліліана – дитина з особливими потребами – бажає вчитись на кухаря, Вікторія мріє здобути професію вчителя, мати свій ноутбук і власну кімнату. Окрім того, діти виростають разом з нами в сімейному оточенні, вміють все прибирати, готувати, самі прасують, підбирають одяг у школу, дбають про гігієну. Всю свою любов і час ми віддаємо їм. “
Минулорічна відсутність світла у зимовий період цілими днями, холод, відсутність оплення, коли у домі 7 діток – стало для сімʼї важким випробуванням. Родині пропонували виїхати за кордон, але вони обрали залишитись у своєму домі, жити на своїй землі і сподіватись, що ворог буде подоланий.
На початку війни родина Горзових надавала прихисток багатьом внутрішньо переміщеним сімʼям з дітьми.
Для ДБСТ Кривко Інни були передані господарчі та гігієнічні товари на суму 14.726 грн..
9 дітей, м. Дубляни, Львівська обл.
Інна з чоловіком завжди мріяли про велику родину. Коли єдиний рідний син виріс, подружжя зрозуміло, що готові взяти в родину дитину. Так, під опікою Інни і її чоловіка з’явилася дівчинка Ангеліна (якій зараз вже 20 років ). Через 7 років, коли дівчинка підросла і адаптувалась, подружжя вирішили створити прийомну сім’ю. І в 2011 році прийняли в родину ще одну дитинку – п’ятирічну Миланку. Незабаром в тоді ще прийомній родині Кривко один за одним з’явились ще двоє діток: дівчинка Надя та хлопчик Саша. Через 2 роки місцева влада запропонувала створити ДБСТ і влаштувати до ще одного хлопчика.
Зараз на вихованні в сімʼї уже 9 дітей. Старший рідний син Інни одружений, але, на жаль, вони з дружиною не мають власних діток, тому теж прийняли в родину чотирьох дітей-сиріт.
“Коли почалась війна, ми в нашому будинку приймали біженців, – розповідає Інна, – такі самі ДБСТ і прийомні сім’ї, як ми, тільки з гарячих регіонів, де було більш небезпечно. В період з першого дня війни і по червень 2022 року ми прийняли у себе більше 80 людей. Інколи в нашому будинку одночасно перебувало по 30-40 дітей. Сім’ї ми забирали з вокзалів, деякі добирались до нас машинами. Зупинялись у нас, їли, мились, грілись, а потім ми за допомогою Львівської ССД допомагали їм з евакуацією.”
Дітки у ДБСТ Кривко люблять співати, займаються в музичній школі, 12-річний Артем грає в футбол в основному складі Львівського ФК “Копа”, має медалі , брав участь в міжнародному чемпіонаті серед юніорських команд в м.Варшава; старші дівчата займаються хіп-хопом в танцювальних студіях; Милана мріє стати лікарем-дерматологом, хлопці – переважно механіками і програмістами .
“Ми всі мріємо, щоб закінчилась війна, щоб не було безкінечних повітряних тривог”.
