У світі, де ідеальне сімейне життя часто уявляється як мама, тато та діти, важливо пам’ятати, що реальність не завжди відповідає цьому образу. Не всі мають щасливі, люблячі родини з батьками, які вкладають у них свою любов та увагу. На жаль, наш світ налічує безліч дітей, які виростають без батьківського піклування, не знаючи, що таке турбота та родинна теплота. З іншого боку є люди, які з різних причин не можуть мати власних дітей, хоча бажають створити сім’ю та дарувати їй свою любов та піклування.
Саме тому існують різні форми сімейного співіснування та виховання, які сприяють розвитку сімейних зв’язків та поширюють цінності родини. Однією з таких форм в Україні є дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ), що покликані повністю замінити дитячі будинки. Це окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка бере на виховання та спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Іншими словами – це велика прийомна родина.
Історія розвитку ДБСТ в Україні починається з 1988 року. Завдяки державній підтримці сімейних форм виховання дітей-сиріт, цей соціальний інститут швидко розкрив свій потенціал. І вже наприкінці 2008 року в Україні було створено 400 дитячих будинків сімейного типу, де отримували догляд та виховання 2609 дітей. Загалом цей напрям успішно розвивався та ставав прекрасною альтернативою дитячих будинків чи інтернатів.
З початком великої війни в Україні настали надзвичайно важкі часи для таких багатодітних родин. Ті сім’ї, що проживали на тимчасово окупованих територіях чи біля лінії зіткнення, втратили свої домівки, залишили все майно, стали вимушеними переселенцями та розпочали нове життя з нуля в інших регіонах України. Ті, хто мешкав на відносно безпечних територіях, також не залишилися поза впливом повномасштабної війни. Втрата доходів, зростання цін на життєво важливі товари та послуги, блекаути, безпекові питання, доступ до освіти та медичних послуг, тощо. Багато родин мають на вихованні особливих дітей, які потребують спеціального догляду, деякі з них з обмеженою мобільністю.
Дитячому будинку сімейного типу Васильєвої Галини з Херсонщини, у якому виховується 9 діток, вже більше 12 років. Ця родина мала гарний побут та прекрасні умови для дітей до війни.
У нас був великий будинок з басейном, школи, гуртки. Ми з дітьми були в окупації у місті Берислав Херсонської області дев’ять місяців. Сиділи в підвалах, дітей ховали. У нас стояв танк, дулом в ворота, було дуже страшно. Ми бачили бурятів, чеченців, кадирівців – це були страшні люди. Ці обшуки, полювання на українських патріотів та безкінечні перевірки були справжнім випробуванням. Ми жили без світла і води. Пили воду із басейна. Купити не було що і грошей не було. Продавали з хати все, що кому було потрібно, і купували харчі та молоко. Це все було жахливо. Вибухи та гул дронів. Виїхати ми не могли спочатку, було дорого, а коли назбирали, то нас не випускали, вимагали документи на дітей. Але ми знали, що коли ми дамо документи, то наших дітей можуть забрати в росію. Вони так практикували. Всього, що з ними сталося, словами не передати. На даний час ми проживаємо в Дніпропетровській області, квартиру орендуємо. У нас нічого немає. Нас із дітьми вивезли без речей, місце було тільки для людей
Васильєва Галина
Шатирко Анна, мама-вихователька дитячого будинку сімейного типу на Чернігівщині, в якому вже більше 10 років сама виховує двох біологічних та вісьмох прийомних дітей-сиріт. Війна стала трагедією для всієї України та цієї дружньої родини зокрема.
Через бойові дії, які були безпосередньо в нашому селі, наш будинок було пошкоджено на 30%. Крім того за декілька місяців без опалення та з пошкодженнями, наш будинок критично постраждав від сирості та плісняви. Майже всі меблі доводиться змінювати. Коли ми були в евакуації, нашу оселю сильно пограбували. А влітку, через обстріли енергетичної інфраструктури країни, та скачків напруги у мережі, в одній з дитячих кімнат сталося загоряння. Ми дуже стараємось все привести до ладу аби повернути затишок та комфорт у наш дім. Проте відновлення зруйнованого вимагає значних ресурсів. Вірю, що одного дня наше сімейне гніздечко знову буде місцем щастя та любові. Сімейними вечорами мріємо і плануємо про затишну відновлену оселю, але самотужки це доволі непросто
Шатирко Анна
І таких історій, на жаль, дуже багато. Тож у 2023 році ми створили програму допомоги дитячим будинкам сімейного типу, що має на меті надавати ефективну допомогу сім’ям у всіх зонах впливу війни, незалежно від їхнього місця проживання в Україні.
За рік ми допомогли 51-ій багатодітній родині з прийомними дітьми у забезпеченні їх базових та екстрених потреб, сприяючи покращенню умов їх життя та підтримуючи ці родини у важкі часи. З метою кращого розуміння ситуації та проблем, з якими стикаються такі родини в Україні сьогодні, ми провели опитування батьків-вихователів, за результатами якого було з’ясовано, що:
-
60 % не отримують достатньої кількості допомоги від державних органів, соціальних служб, благодійних фондів та ін., що направлена на підтримку їх дитячих будинків сімейного типу та дітей, якими вони опікуються: -
за час війни кошти, які виділяє держава на утримання дітей, знецінилися вдвоє в результаті росту курсу іноземних валют по відношенню до гривні * -
чим вони можуть нам допомогти, коли в них немає фінансування?
-
в більшості все робимо самі, виїхали самі, житло знайшли самі, все що необхідно для життя дітей – все робимо самі
-
виплати отримуємо, але з урахуванням цін на комунальні потреби та продукти харчування їх недостатньо *
-
троє діток з інвалідністю, дорогі ліки, купуємо за власні кошти
-
державна допомога на дітей не дає змоги розвивати дітей всебічно *
-
ціни не відповідають виплатам для нормального функціонування ДБСТ *
-
* Сума допомоги залежить від прожиткового мінімуму і в 2024 році складає на дітей до 6 років 6407 грн., від 6 до 18 років 7990 грн., на дітей з інвалідністю до 6 років 8970 грн., від 6 до 18 років 11186 грн., на учнів від 18 до 23 років 7570 грн., особам з інвалідністю з дитинства (учням) від 18 до 23 років 10598 грн.
-
Лише 35 % ДБСТ мають власне житло, іншим доводиться орендувати або жити у наданих тимчасово оселях; -
55 % ДБСТ мають у родині людей, для яких потрібно забезпечувати особливу підтримку чи увагу, зокрема у зв’язку зі специфічними потребами чи необхідністю у лікуванні; -
13 % батьків-вихователів оцінюють своє матеріальне становище, як таке що «вистачає на харчування, але купувати одяг, взуття, іграшки для дітей і т.д. вже складно»..
Незважаючи на те, що дитячі будинки сімейного типу загалом отримують допомогу від держави, благодійних організацій, соціальних служб і т.д. вони все одно потребують підтримки через ряд причин. В першу чергу тому що, потреби таких родин є величезними. Кожна така сім’я у середньому має 8 дітей і має турбуватися про їх всебічний розвиток, що включає освіту, розвиток різноманітних навичок та здібностей, сприяння їх фізичному та інтелектуальному зростанню. Крім того, діти потребують стабільного дозвілля, яке сприяє їх соціальному та емоційному розвитку. Важливо також піклуватися про здоров’я кожної дитини. Це означає забезпечення медичної допомоги, регулярних медичних оглядів та відповідного харчування, а також заняття спортом. Зараз гостро стоїть також питання безпеки дітей, через що багато родин вимушено евакуювалися на відносно безпечні території і стикаються у зв’язку з цим з численними труднощами.
Додаткові ресурси, увага та підтримка з боку суспільства відіграють ключову роль не лише у тому, щоб зараз кожна дитина у ДБСТ могла вирости і розвинутися в безпечному та підтримуючому середовищі, а і щоб сприяти створенню нових родин. Потрібно роз’яснювати цінність і важливість ДБСТ у контексті побудови майбутнього нашої країни. Варто показувати всебічну підтримку, щоб батьки-вихователі не боялися брати на себе таку відповідальність. Необхідно сприяти тому, щоб якнайбільша кількість дітей виховувалися у родині. Адже сім’я дає опору, більше можливостей для розвитку, готує до подальшого самостійного життя. Варто зазначити, що ДБСТ функціонують таким чином, що не можна розлучати великі сімейні групи, тобто брати та сестри живуть і виховуються виключно в одній родині, завдяки чому родинні зв’язки не втрачаються.
Станом на 26.09.23, за даними з сайту Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини, в Україні зараз функціонує 1 314 дитячих будинків сімейного типу, в яких проживають 9 084 дитини. А ще 15 697 дітей перебувають на обліку з усиновлення.
На жаль, тривала війна в Україні призводить до збільшення кількості дітей, що залишаються без батьків. І у цьому контексті саме ДБСТ можуть стати такими собі соціальними та сімейними інститутами, які надаватимуть опору та здорову модель родини для цих дітей. Тому підтримка та розвиток дитячих будинків сімейного типу є невід’ємною складовою стратегії побудови воєнного сьогодення та післявоєнного майбутнього України, а також одним з пріоритетних напрямків роботи нашої організації.
