Відверта розмова із директором реабілітаційного центру Галичина – Григорієм Дунасом.
Щодня ми бачимо світлини й відео з фронту — зворотній зв’язок із нашими Захисниками. Але мало хто знає, як складається життя після поранення. Хто з ним поруч, які він має сподівання й чого потребує? Завітаємо до закладу, де повертають надію… Це некомерційна державна установа, Центр комплексної реабілітації “Галичина”.
Ви ще не чули про реабілітаційний центр “Галичина”?
В такому разі саме час познайомитися з її керівником і директором — Дунасом Григорієм Григоровичем. Дві вищих освіти, звання заслуженого соціального працівника України й багаторічний досвід роботи у сфері реабілітаційної медицини сьогодні допомагають пораненим відновитися й не втратити силу духа. Не зламатися емоційно — чи не найважча задача, якої доводиться досягати людям, що отримали черепно-мозкові або спинномозкові травми, втратили верхні, нижні кінцівки, а дехто — житло й навіть сім’ю.
Задовго до початку повномасштабного вторгнення заклад працював здебільшого з цивільними пацієнтами, а з 2014 року вже велася активна робота і з постраждалими в зоні бойових дій. На момент 24 лютого 2022 року тут перебували 180 реабілітантів. В перший же день Центр почав прийом біженців зі Сходу та Київської області. На двох локаціях знайшли притулок 2300 людей. За місяць Центр повернувся до профільної діяльності, але прийняв не 60 чи 70 пацієнтів, як очікувалося. Їх кількість поступово зросла до 300.
Вже за день після того, як було прийняте рішення щодо прийому пацієнтів, привезли перших 10 поранених. Потім автомобілі довозили по 15 і 20… Працівників не вистачало: дехто з персоналу пішов добровольцем на фронт. До роботи залучили волонтерів і місцеве населення. На допомогу приїхали українські медики, що вже давно жили у Франції та інших країнах. Допомагали, не будучи в штаті закладу.
Одночасно 300 пацієнтів
Саме стільки людей одночасно проходять реабілітацію в центрі “Галичина”— найбільша кількість серед аналогічних центрів в Україні. “Рекордсменом” заклад став незаплановано, число пацієнтів невпинно зростало протягом війни.
На сьогоднішній день через Центр пройшли 1720 людей, яким проведено 5160 реабілітаційних циклів, й 1270 — запротезованих. Дзвінки з подякою лунають тут щодня. Багато хто з них ще не раз повернеться сюди, адже реабілітація після таких серйозних травм має повторюватися щонайменше раз на рік. Пацієнти приїжджають відновити здоров’я, полагодити та налаштувати протези, які зношуються.
Таким чином кількість осіб, яких необхідно прийняти, постійно зростає, місць не вистачає, а відмовити людині в такій ситуації Григорій Григорович не може. Найпоширеніше ураження — втрата верхнії і нижніх кінцівок, на нього приходиться 90% діагнозів. Але зустрічаються й інші: черевні ушкодження, черепно-мозкові й спинномозкові травми, наслідки інсульту та інфаркту поєднанні з втратою кінцівок (10-15%).
Люди потрапляють сюди після операцій, і нерідко під час реабілітації виникають побічні явища — остеофіти, невроми. Іноді доводиться проводити реампутацію.
Війна змінила багато чого в роботі Центру. Вчитися працювати в умовах війни змушені як фахівці закладу, так і спеціалісти з протезування. Розрахована на задоволення цивільних потреб, сфера виявилася недостатньо розвиненою для воєнного часу. Вирішити проблему бодай частково дозволило відкриття двох протезних лабораторій в Центрі, де проводяться заміри для протезування та саме протезування.
Це допомагає заощадити дорогоцінний час, пацієнтам не доводиться нікуди виїжджати. Таким чином протезування можуть проходити одночасно 30-35 осіб.
«Це вже добре, але недостатньо» — стверджує директор “Галичини. З рештою пацієнтів працюють залучені до роботи підприємства, що виготовляють протези. Велика допомога відчувається від громадських організацій та волонтерів. Частина реабілітантів отримує запрошення на протезування за кордон, а після повернення продовжують реабілітацію в “Галичині”.
Приймають сюди не лише тих, хто втратив кінцівки, а й з сумісними втратами зору, слуху, які перенесли інсульт, черепно-мозковими та спинномозковими травмами.
До речі, поранені, теж нерідко переносять інсульти й інфаркти. Тож робота всебічна і включає як реабілітаційні заходи, професійну орієнтацію, так і просвітницьку діяльність. Бо таким людям необхідне знання, що їм робити і як підтримувати себе після виписки. Тож розробляється індивідуальна програма реабілітації в домашніх умовах.
Підтримка сьогодні, завтра, потім
Готуючи пацієнтів покинути стіни Центру після реабілітації, Григорій Григорович не прощається з ними назавжди, старається надати їм змогу хоча б раз на рік прийти сюди знову.
Багато з ким робота продовжується й поза закладом, бо адаптація в суспільстві для людини, яка втратила дві, три, а то й чотири кінцівки — тяжке випробування.
Неможливість повернутися до звичної професії, обмеженість фізичних можливостей може буквально зруйнувати особистість.
Серед пацієнтів Центру є й такі, що, крім здоров’я, втратили всіх близьких і не мають нікого, хто б постійно був поруч у повсякденному житті. Дехто готовий мстити за зруйноване життя, але мало хто з них має змогу…
Тому це питання номер один — допомогти їм реалізувати себе, здобути професію, не почуватися одинокими й покинутими — вважає Григорій Григорович.
Ця проблема не нова, вона й до війни поставала перед кожним пацієнтом. Саме тому в центрі “Галичина” застосовується комплексна модель реабілітації, запатентована ще в 2008 році. З початку війни в 2014 програма пережила кілька етапів модернізації, але мета її залишилася тією самою: допомогти людині після поранення максимально влитися в суспільне життя, соціалізуватися.
Крім того, пораненим надається за необхідності житло, підтримка у впорядкуванні документів, можливість пройти тут лікарську комісію й оформити інвалідність. Працівники Центру налагоджують контакт між пацієнтом та місцевими органами влади для надання житла й подальшої підтримки.
Центр – на 30%, робота – на 100%
Уже в 2023 році в Україні працювало більше 10 реабілітаційних центрів, але й цього не достатньо, щоб задовольнити сьогоденні потреби воїнів. Наразі за попередніми підрахунками медичної реабілітації потребують від 300 до 400 тисяч людей. “Галичина” є найбільшим із таких закладів, і може взяти на себе ще більше навантаження, якщо почне працювати в повну силу, адже Центр збудований лише на 30%.
Кабінет Миіністрів ухвалив пропозицію керівництва про надання коштів на добудову в розмірі 376 млн грн, за рахунок яких тут з’являться нові суміжні приміщення. В них бійці проходитимуть фізичну, медичну, психологічну й соціальну реабілітацію.
Але стіни — то ще не все. Нові кімнати потребують високотехнологічного оснащення для фізичного відновлення, тренажерів, діагностичної апаратури. Адже вони дозволяють пацієнту досягти успіхів у реабілітації, неможливих без технічних засобів.
Наприклад, для людей зі спинно-мозковою травмою сьогодні край потрібні локомати — роботизовані комплекси, що приводять тіло людини в рух і таким чином стимулюють відновлення рухів та навичок ходіння. Від того чи зможе пацієнт пройти курс терапії на такому апараті, залежить його вміння самостійно пересуватися, можливість бути самостійним і навіть працювати.
Відчувається й гостра потреба в спеціалістах: кількість пацієнтів постійно зростає, а лікарів стає все менше. Хоча західні партнери запрошують наших спеціалістів на навчання, а вітчизняні виші проводять навчання за міжнародною системою, ситуація залишається критичною, адже війна руйнує всі плани.
Не дивлячись на труднощі, працівники Центру стараються надати допомогу всім, хто її потребує, працюючи на півтори ставки, розподіляючи час між пацієнтами й індивідуально дозуючи навантаження для кожного.
Найважчі пацієнти – хто вони?
Ні, це не ті люди, які прямо зараз перебувають між життям і смертю. Адже тут, у реабілітаційному центрі, перша допомога потребується край рідко. Пацієнти потрапляють сюди вже після лікарень і операцій, і їхньому життю наразі ніщо не загрожує.
Але тут чатує інша небезпека: відчай і нестерпне відчуття горя, яке в кожного своє, та однаково болюче. Лікарі, фізичні терапевти, ерготерапевти, асистенти, логопеди, психіатри, психологи, їм доводиться вишукувати різні механізми для зцілення тих людей, і це не кожному під силу .
Має Центр пацієнтів, що втратили одразу три, а то й чотири кінцівки. До них часто додається спинномозкова чи черепно-мозкова травма. За деякими з них немає кому наглядати, бо війна забирає не лише здоров’я, а й близьких.
Буває, що кохана людина, зустрівшись із ветераном після ампутації, лякається труднощів і зникає з його життя назавжди. І тоді весь біль та відчай покинута людина ділить із працівниками, на ниж же виливає всю свою образу, адже немає для нього в таку хвилину ближчих людей.
Деякі молоді спеціалісти, розпочавши роботу, не витримують емоційного навантаження й звільняються.
Щаслива історія
Свої щасливі історії пацієнти створюють самі, адже це не про космічне везіння, а про віру в себе й наполегливість. Саме так відбувалося в житті пацієнта , що втратив обидві ноги. Ампутація була високою, ніг у чоловіка попросту не залишилося, про протези годі й думати.
Але сила духу руйнує всі перешкоди, і чоловік спрямував свою волю на тренування рук, поставивши ціль: стати скелелазом і піднятися на 30-метрову висоту. І він домігся свого. Він подолав круту скелю, яка і для здорової людини була б нелегким завданням.
Зараз герой цієї історії живе активним життям, поруч — кохана дружина. Колеги втілили його історію в книгу.
Співпраця Центру реабілітації “Галичина” й Центру соціальних проектів майбутнього
Дороги Фонду й реабцентру пересіклися, коли через наплив пацієнтів стала відчуватися гостра нестача обладнання, яке до того ж було застарілим. Робота йшла повільно. Реабілітаційний Центр “Галичина” звернулася по допомогу до громадськості, й представники Фонду самі приїхали, щоб запропонувати допомогу.
Фонд передав Центру сучасне та вкрай необхідне обладнання для реабілітації пацієнтів з ураженнями кінцівок. А в планах ще і проведення навчання для лікарів.
Luna
Пристрій служить для відновлення навичок ходіння після втрати нижніх кінцівок. Підвісна система дозволяє регулювати навантаження й збільшувати його поступово. Завдяки цьому пацієнти, що вперше стали на протези, менше втомлюються, почуваються більш упевненими в собі й швидше опановують ходіння.
До речі, існує також Luna для верхніх кінцівок, і такий апарат дуже потрібен в реабілітаційному центрі “Галичина”.
Нейроміограф
Цей апарат, на який так довго чекали в Центрі, теж був наданий Фондом. Він використовується для визначення нервових закінчень у людей, чиї кінцівки були пошкоджені або втрачені. Обстеження на ньому проходить кожен, хто має ураження кінцівок. Підготовка кадрів також ведеться: у вересні один із лікарів-неврологів пройде спеціальний курс навчання, щоб працювати з апаратом максимально ефективно.
Зразок нейроміографу, наданий Фондом, є вдосконаленою моделлю; і тут не останню роль відіграє психологічний аспект: сучасне обладнання викликає цікавість і довіру реабілітантів. До появи чудо-машини лікарі діяли, зі слів Григорія Григоровича, “народним способом”: обстеження УЗД, потім механічне дослідження. Наявність нейроміографа дозволяє все зробити набагато швидше й точніше, а значить — прискорити реабілітацію й підвищити ефективність.
Без допомоги Фонду й інших громадських організацій все, чого досяг Центр, було б неможливим — стверджує колектив. Допомога держави — то лише невелика частка того, що отримує та чого потребує Центр. Великою підтримкою також є організація зустрічей із суспільними організаціями, які ініціює уряд із метою надання допомоги.
Плани та мрії
Мрії директора Центру реабілітації, як і весь його час, належать самому Центру…
На сьогодні дві локації закладу, розташовані на Львівщині, мають змогу приймати 300 пацієнтів. Завершення будівництва нового комлпексу, якого так потребує Центр, дозволить приймати більш, ніж 500 осіб одночасно.
Розробляючи проєкт, Григорій Григорович використав досвід західних спеціалістів, який перейняв під час поїздки до Австрії. Серед планів — просторий тренажерний зал, бальнеологічні процедури, що прискорюють регенерацію тканин і допомагають адаптуватися до протезу без таких ускладнень як остеофіти та невроми.
Природне середовище регіону дозволяє це зробити: воно багате на мінеральні, сірководневі води, цілющі грязі. Затримка полягає в добудові приміщення й оснащенні його відповідним обладнанням.
Завершення проєкту має вивести реабілітацію на новий рівень. Григорій Григорович спільно з колективом розробили поетапну програму реабілітації, де кожен пацієнт проходитиме лікування покроково. Засвоївши навички першого етапу на 60%, можна перейти до другого етапу, де перед реабілітантом ставляться нові завдання, що потребують більшої активності.
Поступово до базових тренажерів додаватимуться вправи в басейні, кінезотерапія та ігрова діяльність на реабілітаційно-спортивних майданчиках. Гра є величезною рушійною силою, вважає директор Центру “Галичина”. Те, що здається неможливим на тренажері, людина швидко долає під час гри, охоплена ігровим азартом. Вже сьогодні в Центрі активно практикується іпотерапія.
Для реалізації цих планів потрібні серйозні внески, але менші, ніж для відкриття нового реабілітаційного центру. Адже готовий проєкт, до якого вже залучено сили та кошти, — то більш вигідне вкладення.
Наведемо для прикладу:
-Розпочавши будівництво у 2004 році вже існуючого проєкту за локацією Хуторівка 38 у Львові, команда Центру за півтора року звела будівлю 6200 м²;
-У 2009 році було розпочато будівництво першої черги реабілітаційного комплексу, що запрацював у 2018 року, за локацією у Львівській області, смт. Великий Любінь, вул. Спортивна 4. Збудували його на 30% зі всіма інженерними мережами, котельнею, трансформаторною, що становить 7800 м²;
-До наступної осені планується закінчити й запустити в роботу комлпекс площею 11000 м².
Таким чином, відновити й завершити вже розпочатий проєкт можна за 1,5 — 2 роки, тоді як на новий буде витрачено 10 років.
Реабілітація потрібна сьогодні й зараз, — стверджує директор Центру Дунас. Адже ті функції, які зараз втрачає поранена людина, вже не відновляться в майбутньому. Неспроможність подбати про себе веде за собою необхідність додаткових працівників, які б могли обслуговувати постраждалого. Це величезний штат, який обійдеться державі набагато дорожче, ніж відновлення й модернізація реабілітаційних центрів, що вже існують.
В Україні зараз є безліч розпочатих проєктів, які варто продовжити, і це дозволить зберегти не лише кошти, а й час. Це дозволить розвинути майбутнє нашої країни.
