Майже три роки триває повномасштабне вторгнення. Весь цей час наша команда “Центру соціальних проектів майбутнього” не припиняє роботи — кропіткої, виснажливої, але такої потрібної.
Кожен із нас вкладає в цю справу не лише зусилля, а й частинку себе, долаючи труднощі та знаходячи сили рухатися вперед, незважаючи на всі виклики.
Євген, лідер фонду
З початком повномасштабного вторгнення поняття вихідних майже зникло…
Роботу в Фонді я поєдную зі своєю основною діяльністю в сфері електронної комерції, тому мій день починається на світанку і триває до пізнього вечора. Втім, зараз важко визначити, що саме є основним, адже Фонд повністю заповнив мій простір і думки.
Я багато їжджу Україною. Багато буваю у регіонах, де ми ведемо активну роботу. Такий напружений графік виснажує, але результати надихають! Це колосальне задоволення — бачити зміни, що ми їх спільно досягаємо. Вони дарують мені натхнення й мотивацію рухатися далі. Часто я відчуваю, що і я, і наша команда Centersocial опинилися в потрібному місці в потрібний час, адже наші здібності і вміння так багато значать саме зараз.
Я прагну глибоко розуміти все, що ми робимо, бо це не просто робота – це місія, яка наповнює кожен мій день сенсом
Для мене важливе особисте спілкування із реципієнтами та партнерами. Адже в розмові з ними я бачу живий результат і розумію, що можна ще змінити чи покращити у нашій роботі.
Мій секрет
Інколи мене запитують, у чому секрет і де я беру енергію у такий непростий час рухатися далі. Тільки нещодавно я знайшов чесну відповідь на це питання — у мене просто немає іншого вибору! Ані я, ані наша команда не обирали жити у війні, але так сталося, що саме на нашу долю випали ці випробування.
Інколи важко зберегти концентрацію, коли команді доводиться декілька разів на день повністю переривати свій робочий процес і йти у бомбосховище. Це відбувається і вночі. Ми звикли жити у постійній втомі і стрессі. Інколи ми відчуваємо, що емоційний стан у всіх на дуже низькому рівні. Це як батарейка в телефоні — її треба заряджати, тож ми намагаємося компенсувати це гарною атмосферою в офісі.
Це величезна цінність — мати довірливі стосунки з командою. Спілкування є дуже важливим: іноді вчасно сказане слово підтримки має більшу силу, ніж години запланованих бесід.
Сьогодні о 7-й ранку я приїхав до Києва з Ужгорода, але через масований ракетний обстріл довелося одразу з потяга йти в бомбосховище. Після завершення тривоги я вирушив до офісу.
Війна є надзвичайно виснажливою, тому я надаю пріоритет відкритому і чесному спілкуванню, заохочуючи колег ділитися своїми почуттями та переживаннями.
Усі ми намагаємося зосереджуватися на змінах, які можемо здійснити, — на речах, на які дійсно здатні впливати. Нас мотивують наші проєкти! Нам дає сили розуміння, що навіть у найважчих обставинах наша робота має значення.
Кордони давно стерті
Наша команда давно стала однією родиною. Довіра та повага — основа нашої роботи. Разом ми переживаємо обстріли, читаємо страшні новини, спілкуємося з реципієнтами, стираючи всі межі. Це зближує, відкриває справжніх і відданих людей, які, як і ти, сміливо присвячують себе справі.
Постійна робота на межі можливостей виснажує. Страх за рідних, турбота про майбутнє та боротьба з емоційними викликами вже давно стали частиною повсякденного життя.
Вадим, голова офісу
За три роки повномасштабної війни я зрозумів одну надзвичайно важливу річ: людина здатна зробити набагато більше, ніж вона уявляє. Це не просто життєва мудрість — це реальність, яку ми проживаємо щодня. Наша історія як благодійного фонду почалася ще у 2012-му. Нас не зупинила пандемія, а повномасштабне вторгнення стало викликом, який ми прийняли.
Бездіяльність — це не про нас!
Сьогодні робота перетворилася на невіддільну частину нашого життя. Вона не закінчується о 18:00, бо наша робота — це місія. Кожен день приносить свої випробування: відчуття тривоги за близьких, хронічна втома, тиск обставин. Але попри все є величезне бажання бути корисним суспільству саме зараз, коли це найбільш потрібно. Я щасливий усвідомлювати, що моя робота допомагає.
Багато речей не підконтрольні нам, і це складно сприймати. Проте ця реальність не зупиняє, а навпаки — мотивує. Вона змушує шукати нові шляхи, приймати швидкі рішення і щодня ставати сильнішими.
Моє джерело енергії
Енергію мені дає моя сім’я. Моя дружина — це мій партнер у всьому, мій найкращий друг. Ми разом вирішуємо, як розподілити сімейні обов’язки так, щоб я міг ефективно працювати і знаходити час для дітей.
Зі стресом та емоційною напругою допомагають впоратися фізичні вправи, прогулянки, а також наші сімейні традиції. Вечори з мультиками, походи в гості до друзів і зустрічі з близькими дають мені натхнення.
У нашій родині є особливе правило: кожен день починати і завершувати з посмішкою. Це просте, але дуже дієве рішення, яке допомагає тримати внутрішній баланс навіть у найважчі дні. Спочатку — посмішка, а вже потім всі справи.
Бути опорою для інших
Бути головою офісу благодійної організації під час війни — це величезна відповідальність. Це водночас виклик і привілей, адже я маю можливість бути частиною змін, які підтримують тих, хто цього найбільше потребує.
Мені важливо показати команді, що навіть у найскладніших умовах ми можемо зберігати людяність і стійкість. Це те, що дозволяє нам рухатися вперед, незважаючи на обставини. Кожен день нашої роботи — це шанс допомогти, підтримати, зробити щось важливе. І це дає сили.
Влада, грантова менеджерка
У нас невелика команда, і кожен виконує значний обсяг роботи. Хоча ми підтримуємо одне одного й підстраховуємо, у кожного є своя зона відповідальності, яку важко передати комусь іншому. Зупинка навіть на короткий час може мати серйозні наслідки: хтось залишиться без допомоги, затримаються терміни реалізації проєкту чи подання звіту, пропуститься дедлайн подачі грантової заявки або важливий лист.
Тож кожен член нашої команди — в певній мірі незамінний.
Складнощі, про які не всі знають
Можливо не всі про це замислюються, але звітність — величезна частина нашої діяльності.
Ми повинні розповідати про нашу роботу й про допомогу, отриману від партнерів, маємо надавати детальні звіти донорам про використання коштів та проведені активності, але питання безпеки та конфіденційності часто ускладнюють це.
Розголошення певної інформації під час військового стану може призвести до ризиків для учасників проєктів чи самих партнерів, тому ми часом маємо дотримуватися суворих обмежень: блюрити обличчя, шифрувати дані, утримуватися від публікацій про ключові деталі. Іноді ми самі не отримуємо вичерпну інформацію з тієї самої причини. В результаті буває складно зробити статистику, передати повну картину глядачам, читачам та донорам, і їм зі свого боку інколи важко зрозуміти весь масштаб та важливість проведеної роботи.
Перепоною для звітних публікацій, наприклад, можуть бути і обставини. Результати успішного проєкту чи чиясь радість від отриманої допомоги, висвітлені в мережі, можуть виглядати недоречними на тлі новин про масштабну трагедію чи обстріл із сотнями постраждалих.
Баланс між людяністю і формальностями
Надання допомоги в екстремальних умовах часто супроводжується викликами, які виходять далеко за рамки звичайної роботи. Уявіть ситуацію: потяг для евакуації із зони бойових дій, 200 наляканих людей, які намагаються вивезти стареньких батьків, дітей, домашніх улюбленців, залишивши свої домівки. Попереду в них — пошук прихистку та нове життя, а наша задача — забезпечити підтримку й водночас задокументувати процес, щоб прозвітувати перед донорами, які надали допомогу.
Але як діяти в такому хаосі? Чи етично наполягати на фотозйомці, коли люди перебувають у стані стресу? Чи правильно в такий момент просити про підписання документів?
У подібних умовах основне завдання — забезпечити допомогу, а все інше відходить на другий план.
Подібний виклик ми пережили і під час евакуації після підриву Каховської ГЕС. Вода стрімко поширювалася, люди рятували сім’ї та майно, залишаючи все позаду. В цей час перед нами стояло завдання не лише надати допомогу, але й забезпечити звіт, підготувати й передати всі необхідні документи нашим донорам, які профінансували гуманітарну підтримку.
Це було складно — одночасно діяти швидко, зберігати людяність і виконувати всі організаційні вимоги. Така робота вчить нас гнучкості, терпінню та розумінню того, що людські життя завжди важливіші за формальності.
Як ми долаємо труднощі
Все компенсується результатами праці, які ми бачимо. Розуміння, що твоя робота має реальний вплив на життя людей, невимовно мотивує. Іноді щире “Дякую!” від людини, якій ми допомогли, додає сил на нові дії.
Ці результати нагадують, що кожен день твоєї роботи — маленький внесок у спільну мету. І хоча часом це дуже важко, розуміння значущості зробленого змушує рухатися далі, незважаючи ні на що.
Труднощі також вчать нас бути гнучкими й стійкими. Вони показують нам, наскільки важлива наша робота.
Ми постійно шукаємо нові рішення, об’єднуємо зусилля з партнерами та донорами, щоб максимально ефективно використовувати доступні ресурси.
Кожна реалізована ініціатива означає не лише підтримку конкретної людини, але й зміцнення суспільства загалом.
Чи можу я робити більше?
Навіть роблячи все можливе, часом відчуваєш, що твої зусилля — це крапля в морі. Надавши допомогу одній людині, розумієш, що її чекають десятки й сотні таких самих людей. На цьому тлі з’являється думка: а чи могла б я зробити більше? Діяти швидше, допомогти більшій кількості людей?
Ти знаєш, що працюєш на повну, викладаєшся до останнього, але це ніколи не здається достатнім. Ця думка стає твоїм постійним супутником і нагадуванням про кордони власних можливостей. Причин на це багато — від браку ресурсів до фізичних і емоційних меж, які неможливо переступити.
Буває, що ми робимо все можливе, але все одно щось іде не так, і тоді навіть добре спланована ініціатива затримується чи відміняється. На жаль, ми не всесильні. Проте й за таких умов ми розуміємо, що навіть найменша допомога — це підтримка й для людей, і для країни. Можливо, саме вона стає для когось тим променем світла, якого вони так потребували.
Софія, асистентка проєктного офісу
Я працюю у Фонді з літа цього року, й поки що мені важко повністю абстрагуватися від емоцій, з якими пов’язана ця робота і до кінця їх зрозуміти. Історії людей з прифронтових зон, людей, що втратили домівки, сім’ї, яким необхідна підтримка.
Їхні історії часто сповнені болем, важкими переживаннями та емоціями, якими вони діляться, і залишатися байдужою в таких моментах просто неможливо.
Складно відмовляти в допомозі, яку ми, на жаль, не в силах надати всім. Визначати, хто отримає допомогу в першу чергу, а кому доведеться чекати, — це один із найскладніших аспектів роботи, адже у кожної людини своя важка ситуація і історія.
Ми всі проходимо цей складний шлях разом, ділимося страхами і тривогами. Кожен з нас допомагає один одному, підтримує і додає сил.
Терпимість, чуйність і підтримка — наш фундамент, який ми не маємо права втратити.
Непередбачуваність робочих буднів
Інколи моя дорога на роботу сильно ускладнюється. Я живу на лівому березі Києва, а офіс знаходиться на правому, і часто через повітряну тривогу я не можу вчасно дістатися на роботу. Підземні станції метро перетворюються на укриття, наземні станції та деякі мости — закриті. Величезні затори паралізують рух автотранспорту. Як результат, я можу потрапити до офісу лише в обідню пору.
Повітряні тривоги, затримки в дорозі — все це змінює робочий графік. Іноді важко передбачити, як пройде твій робочий день. Загалом, я вже не можу повністю контролювати мій день і важко передбачити, як він пройде. Чи вдасться завершити все заплановане? Чи не розіб’ють тебе новини про чергові обстріли? Чи не перерве плани повітряна тривога, яка змусить залишити робоче місце і спуститися в укриття?
Я завжди беру з собою робочий телефон — у метро, в укритті чи в дорозі, я працюю з усіма справами, які можу виконати. Війна змусила адаптуватися до обставин і навчитись працювати в непередбачуваних умовах. Це виклик, який ми маємо прийняти, щоб залишатися ефективними.
Як працювати в умовах відключень
Відключення електроенергії — це справжнє випробування, яке значно ускладнює не тільки мою роботу, а і комунікації з постачальниками, партнерами та реципієнтами. Кожне відключення світла, викликане черговими обстрілами, призводить до зникнення інтернет-з’єднання, а інколи й мобільного зв’язку. У таких умовах стає неможливим оперативно оформити документацію, обробити платежі або налагодити логістику. Затримки, на жаль, стають звичною практикою.
Особливо складно працювати з містами, що постійно обстрілюються, як Суми чи Миколаїв. Коли відключення світла і перебої в зв’язку стають нормою, як встигнути оформити документи чи підписати важливі папери? І як бути, коли допомога вже готова, але через відсутність зв’язку її не можна доставити вчасно? А коли починаються повітряні тривоги і поштові оператори вимушені припиняти роботу, ці процеси стають ще більш непередбачуваними і займають набагато більше часу. Як у такій ситуації можна гарантувати, що всі процеси відбудуться без затримок? Як не дати війні зупинити роботу, яка є важливою для багатьох людей?
Але незважаючи на це, на мені лежить відповідальність налагодити робочі процеси та зробити все у визначені терміни. Ці труднощі не мають стати перешкодою для своєчасного надання допомоги тим, хто її потребує.
Щодня ти намагаєшся знайти баланс між війною, роботою та своїм життям. Це поки не виходить.
Все ускладнює й власний емоційний стан, що погіршується через щоденні новини, обстріли, нічні тривоги та безсонні ночі. Все це поєднується, створюючи жахливу емоційну напругу, яку дуже важко подолати. Можливо, такого способу не існує. Та ми продовжуємо йти вперед.
Валерія, проєктна менеджерка
Через повномасштабне вторгнення я змушена була покинути рідний Київ та переїхати до Львова. Це було нелегко, бо я страшенно сумувала за домом та рідними. Переїзд також вплинув і на робочий процес, адже офіс теж залишився в Києві.
Це дало певні ускладнення: наприклад, у фонді надзвичайно багато документації, це наша прозорість і звітність, і вона складає велику частину роботи. Тож потрібно було додаткове рішення для цього питання, хоч Україна і має незліченну кількість зручних цифрових сервісів, документацію у більшості випадків роздруковують і підписують за старим зразком, на папері.
Зараз більша частина нашої команди працює в київському офісі, й ми тісно спілкуємося між собою онлайн. Звичайно, я відчуваю цю відстань, що розділяє нас, але не обійшлося й без плюсів. Нам вдалося встановити гарні контакти з шелтерами для ВПО, більшість яких у 2022-2023 роках містилась саме у Львові і в інших західних областях.
Ми тісно співпрацюємо з медичними закладами, що активно надають допомогу постраждалим від наслідків війни. Завдяки моїй присутності тут комунікація з ними та іншими партнерами й реципієнтами стала простішою. Ми можемо безпосередньо спостерігати, наскільки ефективна наша допомога.
Робота нон-стоп серед людського горя
Це найважча сторона нашої роботи: щодня стикатися з чужим нестерпним болем, гострими проблемами, що вимагають швидкого вирішення. І кожна проблема — термінова. І без того непроста ситуація ускладнюється катастрофами, спричиненими війною, коли доводиться робити вибір: кому допомогати саме зараз?
Коли російська ракета зруйнувала Охмадит, коли була підірвана Каховська ГЕС, ми всі ресурси кинули на допомогу постраждалим саме в цих катастрофах. Всі інші питання були поставлені на паузу.
І тут постає морально-етичне питання, на яке немає відповіді: як визначити, чиє горе більше? Кому терміновіше потрібна підтримка?
І починається робота нон-стоп. Ми стараємося надавати допомогу максимально швидко, але при цьому так, щоб не страждала якість. Навіть пізно ввечері, після закінчення робочого дня, ти не маєш права на розкіш вимкнути телефон, бо будь-коли може виникнути позаштатна ситуація. Коли ж завершується етап активної реалізації проєкту реагування на катастрофу, ми повертаємось до роботи, яка чекала на нас тиждень чи два, і це ж не просто “робота”, це люди чекали нашої допомоги і не отримали її, коли розраховували.
Ми мріємо повернути нормальне життя
Мені дуже пощастило працювати в Фонді, який допомагає постраждалим від війни людям, надає допомогу лікарням.
На початку повномасштабного вторгнення не існувало рамок робочого чи не робочого часу. Ми працювали в будь-який час, коли була можливість, не знаючи, що буде завтра.
З лютого 2022 року пройшли місяці й роки, та ми продовжуємо працювати дуже напружено, ми просто не можемо собі дозволити розслабитись. У відпустку на тиждень чи два йдемо з увімкненими телефонами, й 1-2 години на день проводимо за ноутбуком. В нас невелика команда, й відсутність одного працівника може іноді зупинити роботу проєкту, а це неприпустимо.
“…зупиняти проєкт, від якого залежатиме чиєсь здоровʼя, хіба це по совісті?”
Звісно, таке напруження призводить до емоційної втоми й вигорання. Як із цим впоратися? Я поки що не знаю. Просто прагну повернути нормальне життя.
Тетяна, фінансова директорка
Чи впливає війна на роботу з фінансами? Безперечно!
Під час війни кожен аспект роботи з фінансами стає справжнім випробуванням. Наприклад, повітряні тривоги паралізують роботу банків. Вони не працюють навіть у телефонному режимі. Для роботи з фінансами це катастрофа. Обмін валют, своєчасна оплата рахунків і дотримання графіку платежів перетворюються на складну задачу.
Перебої з інтернетом ускладнюють доступ до систем банків і податкової служби. Це часто призводить до некоректного відображення інформації, яку доводиться постійно перевіряти й уточнювати. Кожна така перевірка потребує часу та ресурсів, яких і так завжди обмаль.
Війна впливає на всіх, і кожна взаємодія з фінансовими установами — це не лише робота, а й діалог із людьми, які живуть у тих самих складних реаліях.
Важко спілкуватися з людьми, які перебувають у шоковому стані після обстрілів та новин про наслідки. Багато хто зовсім не може прийти в норму, у кожного свій рівень стресостійкості.
Стрес зачіпає не лише окремих людей, а й цілу систему. Наприклад, за словами податкових інспекторів, емоційне напруження, яке переживають працівники, спричиняє труднощі з подачею звітності та іншими бюрократичними процесами.
Робота в умовах війни — це виклик і місія одночасно
Війна змушує кожного бути готовим до непередбачуваних ситуацій. Тобто ноутбук із фінансовими даними фонду завжди має бути під рукою, навіть в укритті. Адже інформація про фінансову діяльність фонду — це наша безпека і відповідальність. Її не можна втратити за будь-яких обставин, тому ми систематично архівуємо дані, зберігаємо та створюємо резервні копії.
Війна навчила дивитися на фінанси не лише як на цифри, а як на реальні можливості робити зміни.
Я завжди відчувала відповідальність за те, як ми витрачаємо ресурси. Але тепер кожна гривня здається ще більш значущою.
Зараз, коли працюєш з фінансами, потрібно бути не лише точною і зібраною, але й гнучкою. Ми маємо знаходити рішення там, де здається, їх немає, і швидко реагувати на будь-які зміни. Стійкість і адаптивність — це ключ до успішної роботи.
Мій принцип зараз — думати на декілька кроків вперед, тому що в умовах війни немає часу на помилки. Кожна дія має значення.
Системність, рішучість і турбота про деталі дозволяють фонду залишатися ефективним навіть у найскладніші часи.
У найважчі часи важливо зберігати людяність, шукати нові рішення та залишатися вірними своїй місії. Попереду чимало роботи, але ми знаємо, що разом можемо досягти більшого. Це те, що надихає, дає сили та допомагає рухатися вперед. Віримо, що кожен наш крок — це внесок у майбутнє, де добро і підтримка стають сильнішими за будь-які труднощі.
